Це так сумно, коли мівінка закінчується приходиться готувати щось корисне. Моя лінь засмучена.
Цього року було надзвичайно класне і насичене літо. Надто не хотілося, щоб воно закінчувалося і починалась осінь. Бо осінь - це навчання. Навчання - це відсутність розваг і постійний напряг. Ніколи не думала, що це скажу, але Я НЕ ХОЧУ ЛІТА. МЕНІ ВЖЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ЦЯ ОСІНЬ. Побільше б такого позитиву і нових подій щодня.
П.С. Полігон і гра були незабутніми.
П.С. Полігон і гра були незабутніми.
воскресенье, 11 сентября 2011
Спочатку хочу подякувати всім за гру. Це було просто незабутньо, классно, чудово, прекрасно, цікаво, насичено, весело, інтригуюче, моментами шокуюче, надто емоційно, психологічно, магічно, чудесно, казково, обалдєнно і т.д. Взагалом я в захваті і слів моїх не вистачає і навіть у гугла слів-синонімів уже теж не знаходиться, щоб виразити мої почуття.
А тепер про гру.
До початку гри виникала ідея – може-то перейти в темний блок, і викрасти у них вогонь (ну геть як у час и печерних людей, коли вогонь вирішував все). Але вогню у темного блоку не виявилось, що дало причину нам порадіти, що не лише ми холодні і без вогнища, а потім іще раз порадіти, що тепер у нас є вогнище, а темний блок – лузери (да, ось такі добрі Світлі).
Мого персонажа звали Анна Мішель Делакруа. Француженка, цілителька, чистокровна. Має старшу сестру. Дівчинка взагалі явно з характером і трішки схиблена на всю голову. Під час війни вона вирішує, що сидіти в штабі світлих звичайним колдомедиком сумно і не надто цікаво, до того ж і без неї там є кому займатися хворими, і втікає на пошуки партизан, щоб побачити війну своїми очима, боротися з темним блоком і допомогати пораненим. Хоча вредний-превредний Тобіас, «наказав як зміг» (???), щоб бідна дитина нікуди не рипалася, це, як бачите, не допомогло.
По дорозі дівчина заблукала натрапила на группу якихось незнайомців і почала подорожувати разом з ними.
В якийсь момент, коли Мішель сиділа і ховались від партизанів, вони бачили як пробігала сестра і партизани. На якусь мить захотілось до них, побігти, закричати, а потім злякалась. А що якщо не приймуть? Сестра буде злиться, закриє десь, нікуди не випустить. Ні. Краще-но сидіти десь тут і бути в гущі подій,можна комусть пригодитися зварити якесь зіллячко, що значно кращ, ніж сидіти в закритті.
Особисто Олю, як людину, яка серйозно збиралаь варити зілля і всякі штукі. Дуже розчарувало. Коли аконіт прийшлось варити у кострі, за допомогою Інсендіо. Якось хотілось зробити так, щоб і кип'яточок, настої готувати, а не простонамішати всіх трав, залити звичайною водою і все. До речі крім аконіту більше нічого готувать не довелось.
А, іще через те, що людино-дракон попросив зварити аконіт,а Мішель вирішила, що краще зготувати. Ніж уде тут десь бігати невідомо який вокулака і всіх кусать, не відбувся іще один варіант – Дрік і Мішель самостійно вирушають на пошуки Тобіаса. Тобто можна було просто розминутися, вирішували якісь хвилини.
Коли прибіг павук і в голові Мішель почав лунати голос (а вона в цей час наливала аконіт), в певний момент дівчина зрозуміла, що збоку дивно виглядає, що вона говорить ніби сама з собою, і тоді Міешль вирушила в ліс. Хрускіт гілочок під ногами Анни-журналістки так її видавала.
Мішель дуже не любила, коли наказують, і коли її таки знайшов партизан Тобіас, і наказав іти в ставку вона сперечалась, а коли виявилось, що права голосу в неї нема, то дівчина намагалась втікти поки не попала під Імперіус, але так як дія була сформована нечітко, то після перших кроків Мішель зрозуміла, що дія втрачена і шукала потрібного моменту, щоб витягти плащ-невидимку і хоча б куди-небудь вирватись (Дівчина майже як колобок: «Я от бабушки ушел, и от дедушки ушел..»).
А потім Оля загубила паличку. І вийшла з гри, знайшла Анну і почали вони шукать палочу. Незнайшли. Велике дякую Тібо, яка подарувала Олі нову чарівнку паличку.
Так от. Далі Мішель повернулась до світлого блоку у мантії-невидимці і спостерігала, що там коїться. Це було не надто обачно, оскільки сестра відчувала її. Втікти не вдалося, після того як Ліззі почала плакати, втікачка не витримала і зняла мантію. Ну потім, як ви розумієте ридання-обнімання, повернення, чай з купою чаїнок, яких наглоталась не Мішель, але вже Оля.
Момент, коли особливо хотілось плакати, це перед битвою, коли Мішель розуміла, що сестру можливо вона більше вже не побачить, що єдина її рідна душа може загинути.
Шкода, що битви не було, бо магічну швидку допомогу ми продумали – Лізі бере плащ-невидимку Мішель, і лікує всіх кого може на полі битви, серйозно поранених відправляє за допомогою Мобілікорпуса до медпункту Анна-журналістка, а там Мішель лікує хворих, хоча трохи пічалиться, що не може бути на полі бою і не бачить битви. Але план рухнув.
Один із страшних моментів був, коли під час розмови з Гріндевальдом прибігає хтось із світлого боку і повідомялє про смерть Чарльза. Так як я, готувала перед цим аконіт, перша думка булла така: «О, Боже, я отравила Ксюшу, я щось не так змішала, я попаду в ад, а потім в тюрму, чи навпаки, як з цим житии? який жах, яка помилка». Але виявилось, що навіть Чарльзу померти не дали, повний місяць якніяк. Сподобалась іще реакція темного блоку: задкуючи вони постійно повторювали: «Це не ми, це не ми…»
Страшний момент смерті Дамблдора. Мішель відчувала, що довіряти темни не варто, що якщо навіть Гріндевальд стримає обіцянку, то його люди можуть не піти за ним. Так і сталося: як тільки впали щити, Еріх вбив моментально Альбуса. Шок. Щось пішло нетак. Кінець світу(кінець гри?). Всі стоять. Хвилинна мовчанка. Дамблдор падає (заповільнена зйомка, майже як в 6 фільмі). Одні кричать це все, Гріндевальд кидається до друга починає плакати, полетіли закляття, потім артефакт Тобіаса, народ не врулює, що діється, чому всі мають не рухатися, починається перегляд можливих варіантів воскресіння Альбуса і Грнідевальда, який теж за цей час вспів перерізати собі горлянку. Ідея з хронометром не прокатила, і як виявилось Албус має горокракс. Не знаю, як там по канону (обов'язкова смерть мала бути), але дивність Албуса всі пояснили тим, що це був не Альбус, а лише його половина. Може, звичайно Дамблдор і не такий хороший і вспів когось пришить, а потім свою вину спокутує вину як може, постійно захищаючи темний блок. А взагалом просто хотілось трохи подуелиться. За всю гру я зкастувала тільки два рази Сіленціо, обідно трохі.
Закінчилось все тим, що світлі перейшли на темну сторонни, грілися біля вогнища і їли піченьки.
А тепер про гру.
До початку гри виникала ідея – може-то перейти в темний блок, і викрасти у них вогонь (ну геть як у час и печерних людей, коли вогонь вирішував все). Але вогню у темного блоку не виявилось, що дало причину нам порадіти, що не лише ми холодні і без вогнища, а потім іще раз порадіти, що тепер у нас є вогнище, а темний блок – лузери (да, ось такі добрі Світлі).
Мого персонажа звали Анна Мішель Делакруа. Француженка, цілителька, чистокровна. Має старшу сестру. Дівчинка взагалі явно з характером і трішки схиблена на всю голову. Під час війни вона вирішує, що сидіти в штабі світлих звичайним колдомедиком сумно і не надто цікаво, до того ж і без неї там є кому займатися хворими, і втікає на пошуки партизан, щоб побачити війну своїми очима, боротися з темним блоком і допомогати пораненим. Хоча вредний-превредний Тобіас, «наказав як зміг» (???), щоб бідна дитина нікуди не рипалася, це, як бачите, не допомогло.
По дорозі дівчина заблукала натрапила на группу якихось незнайомців і почала подорожувати разом з ними.
В якийсь момент, коли Мішель сиділа і ховались від партизанів, вони бачили як пробігала сестра і партизани. На якусь мить захотілось до них, побігти, закричати, а потім злякалась. А що якщо не приймуть? Сестра буде злиться, закриє десь, нікуди не випустить. Ні. Краще-но сидіти десь тут і бути в гущі подій,можна комусть пригодитися зварити якесь зіллячко, що значно кращ, ніж сидіти в закритті.
Особисто Олю, як людину, яка серйозно збиралаь варити зілля і всякі штукі. Дуже розчарувало. Коли аконіт прийшлось варити у кострі, за допомогою Інсендіо. Якось хотілось зробити так, щоб і кип'яточок, настої готувати, а не простонамішати всіх трав, залити звичайною водою і все. До речі крім аконіту більше нічого готувать не довелось.
А, іще через те, що людино-дракон попросив зварити аконіт,а Мішель вирішила, що краще зготувати. Ніж уде тут десь бігати невідомо який вокулака і всіх кусать, не відбувся іще один варіант – Дрік і Мішель самостійно вирушають на пошуки Тобіаса. Тобто можна було просто розминутися, вирішували якісь хвилини.
Коли прибіг павук і в голові Мішель почав лунати голос (а вона в цей час наливала аконіт), в певний момент дівчина зрозуміла, що збоку дивно виглядає, що вона говорить ніби сама з собою, і тоді Міешль вирушила в ліс. Хрускіт гілочок під ногами Анни-журналістки так її видавала.
Мішель дуже не любила, коли наказують, і коли її таки знайшов партизан Тобіас, і наказав іти в ставку вона сперечалась, а коли виявилось, що права голосу в неї нема, то дівчина намагалась втікти поки не попала під Імперіус, але так як дія була сформована нечітко, то після перших кроків Мішель зрозуміла, що дія втрачена і шукала потрібного моменту, щоб витягти плащ-невидимку і хоча б куди-небудь вирватись (Дівчина майже як колобок: «Я от бабушки ушел, и от дедушки ушел..»).
А потім Оля загубила паличку. І вийшла з гри, знайшла Анну і почали вони шукать палочу. Незнайшли. Велике дякую Тібо, яка подарувала Олі нову чарівнку паличку.
Так от. Далі Мішель повернулась до світлого блоку у мантії-невидимці і спостерігала, що там коїться. Це було не надто обачно, оскільки сестра відчувала її. Втікти не вдалося, після того як Ліззі почала плакати, втікачка не витримала і зняла мантію. Ну потім, як ви розумієте ридання-обнімання, повернення, чай з купою чаїнок, яких наглоталась не Мішель, але вже Оля.
Момент, коли особливо хотілось плакати, це перед битвою, коли Мішель розуміла, що сестру можливо вона більше вже не побачить, що єдина її рідна душа може загинути.
Шкода, що битви не було, бо магічну швидку допомогу ми продумали – Лізі бере плащ-невидимку Мішель, і лікує всіх кого може на полі битви, серйозно поранених відправляє за допомогою Мобілікорпуса до медпункту Анна-журналістка, а там Мішель лікує хворих, хоча трохи пічалиться, що не може бути на полі бою і не бачить битви. Але план рухнув.
Один із страшних моментів був, коли під час розмови з Гріндевальдом прибігає хтось із світлого боку і повідомялє про смерть Чарльза. Так як я, готувала перед цим аконіт, перша думка булла така: «О, Боже, я отравила Ксюшу, я щось не так змішала, я попаду в ад, а потім в тюрму, чи навпаки, як з цим житии? який жах, яка помилка». Але виявилось, що навіть Чарльзу померти не дали, повний місяць якніяк. Сподобалась іще реакція темного блоку: задкуючи вони постійно повторювали: «Це не ми, це не ми…»
Страшний момент смерті Дамблдора. Мішель відчувала, що довіряти темни не варто, що якщо навіть Гріндевальд стримає обіцянку, то його люди можуть не піти за ним. Так і сталося: як тільки впали щити, Еріх вбив моментально Альбуса. Шок. Щось пішло нетак. Кінець світу(кінець гри?). Всі стоять. Хвилинна мовчанка. Дамблдор падає (заповільнена зйомка, майже як в 6 фільмі). Одні кричать це все, Гріндевальд кидається до друга починає плакати, полетіли закляття, потім артефакт Тобіаса, народ не врулює, що діється, чому всі мають не рухатися, починається перегляд можливих варіантів воскресіння Альбуса і Грнідевальда, який теж за цей час вспів перерізати собі горлянку. Ідея з хронометром не прокатила, і як виявилось Албус має горокракс. Не знаю, як там по канону (обов'язкова смерть мала бути), але дивність Албуса всі пояснили тим, що це був не Альбус, а лише його половина. Може, звичайно Дамблдор і не такий хороший і вспів когось пришить, а потім свою вину спокутує вину як може, постійно захищаючи темний блок. А взагалом просто хотілось трохи подуелиться. За всю гру я зкастувала тільки два рази Сіленціо, обідно трохі.
Закінчилось все тим, що світлі перейшли на темну сторонни, грілися біля вогнища і їли піченьки.
суббота, 09 июля 2011
- Отчего такая жестокость? Я ведь люблю его.
- Пора избавлятся от этого чуства
(Анна Болейн)
- Пора избавлятся от этого чуства
(Анна Болейн)
Нашла нове заняття. Сиджу визначаю ким я була в минулому житті. Ось що вийшло :
В прошлой жизни вы были мужчиной
Год рождения: 1350
Страна рождения: Северная Япония
Краткое описание личности, которой вы были в прошлой жизни:
Инквизитор, изобретатель, любящий докапываться "до дна" и рыться в книгах, с чутьем и талантом драматурга, актер от природы, использующий с успехом эту способность.
Занятие: Преподаватель математики, геолог, гляциолог, стекольщик.
Предназначение вашей нынешней жизни:
Вы выполните Вашу задачу, помогая старым или очень юным, поскольку Вы здесь, чтобы научиться заботиться о слабых и беспомощных. Если Вы используете свою силу, она будет увеличиваться.
Завжди відчувала ніби якийсь зв'язок з Японією. Завжди вважала японок милими, а культуру цікавою. Виявилось, що неспроста.
В прошлой жизни вы были мужчиной
Год рождения: 1350
Страна рождения: Северная Япония
Краткое описание личности, которой вы были в прошлой жизни:
Инквизитор, изобретатель, любящий докапываться "до дна" и рыться в книгах, с чутьем и талантом драматурга, актер от природы, использующий с успехом эту способность.
Занятие: Преподаватель математики, геолог, гляциолог, стекольщик.
Предназначение вашей нынешней жизни:
Вы выполните Вашу задачу, помогая старым или очень юным, поскольку Вы здесь, чтобы научиться заботиться о слабых и беспомощных. Если Вы используете свою силу, она будет увеличиваться.
Завжди відчувала ніби якийсь зв'язок з Японією. Завжди вважала японок милими, а культуру цікавою. Виявилось, що неспроста.
пятница, 08 июля 2011
Опять дождь. Что за хреновое лето? У меня матов не хватает, не то чтоб нормальных слов. Сегодня был весьма насыщенный день - утром плантация смородины, потом просомотр сериала (подсела на Чертовок), и только я собралась ити наслаждатся жизнью - дождь. Окей. Дурацкая погодка. Смотрела фильм "Дом солнца", висела вконтакте и писала гиперпечальные заметки. Прекрасное лето! моя мечта!
четверг, 07 июля 2011
А все таки Эва была отчаяной женщиной. Странной. Разговаривать со змеями. С этими ужасными существами, которые противные, некрасивые и просто отвратительны. От одного вида змеи хочется бежать, кричать, и залезть на дерево (хотя это врятли поможет).
А вопще на меня просто нашло. Обычно я не задумываюсь о змеях, пока их не вижу.
Видила сегодня ужа. Хотя я не особо разбираюсь в этих гадах, но трусить меня начало. Я думаю, что у нас с этой гадиной таки было что-то общее: она тоже сбежала от меня только в другую сторону (заметила пока убегала).
Недавно отца покусала змея. Слава Богу все обошлось. Правда немного болит ему рука, но кризис миновал.
А вопще на меня просто нашло. Обычно я не задумываюсь о змеях, пока их не вижу.
Видила сегодня ужа. Хотя я не особо разбираюсь в этих гадах, но трусить меня начало. Я думаю, что у нас с этой гадиной таки было что-то общее: она тоже сбежала от меня только в другую сторону (заметила пока убегала).
Недавно отца покусала змея. Слава Богу все обошлось. Правда немного болит ему рука, но кризис миновал.
-там кто?
-Вадим.
-Кто?
-Мой жених. по крайней мере он так думает
- Бить будет?
- Хуже. На совесть давить.
-Я устала. Я хочу есть. Почему ми не поехали вместе со всеми?
-Но тогда ти и море увидела б вместе со всеми.
-А можно это будет мое море.
-Конечно. Ти ведь первая его нашла.
-Вадим.
-Кто?
-Мой жених. по крайней мере он так думает
- Бить будет?
- Хуже. На совесть давить.
-Я устала. Я хочу есть. Почему ми не поехали вместе со всеми?
-Но тогда ти и море увидела б вместе со всеми.
-А можно это будет мое море.
-Конечно. Ти ведь первая его нашла.
Неприятно осознавать, что как только ти начинаешь верить в сказку, она тут же кончается. Никому не интересно слушать историю о том, как они жили долго и счастливо. Все хотят драмы, напряженного сюжета. Чтоб много препятствий и чем все хуже сложится хуже для героев, тем интереснее для зрителей финал. Иногда кажется, что где-то там, сверху, сидят несколько зрителей, довольных интересным сюжетом. Но все же мой герой получил, что хотел, и уж никак не будет чуствовать себя ужасно. Он просто будет ждать, когда через некотрое время зрителями станут дети и им покажут сказку и счастливый финал. А позже .... все по кругу.
А іще забула сказати, що відтепер у мене новий співбесідник - я сама. Так приємно завжди сказати: "Розслабся, перестань драматизувати" і приємно заткнути " Я жзнала, що так буде, просто вирішила ризикнути і глянути, що вийде". Так що відкидаємо минуле і помаленьку насолоджуючись крокуємо в нове життя.
Здається, супермен полетів. А може навіть і не супермен, так якийсь чарівник в подарунок на Новий рік. Отримала непомітно, а іще непомітніше чари розвіялись і залишилось нічого. Трагічно. Сумно. Втрата відчувається, але більше нічого.
Якніяк кожен отримую те, на що заслужив. Тож, або я не заслужила чарівника, або ж чарівник не заслужив мене.
Якніяк кожен отримую те, на що заслужив. Тож, або я не заслужила чарівника, або ж чарівник не заслужив мене.