Однією із кращих подій цього літа була поїздка у Білорусію. Дорога була не надто комфортна, зважаючи на спеку, кучу народу, митницю з довгою чергою. Але...

Відразу після моря вирішили ми їхати в Білорусію.
Їхали електричкою. Жили у дуже милою і привітної тітоньки у м. Барановичі, яке лежить недалеко від межі Брестської і Мінської областей. Попередньо я склала план поїздки, скільки приблизно витрат матиму, що варто відвідати і куди і як добиратися. Але... виявилося, що курс білоруського рубля впав, зрінявся з українським, тому все надто здешевіло і я майже відчула себе мажором. Пенсія 780 000 рублів, це як 780 грн, що майже як підвищена степендія. Однак це був не єдиний сюрприз. Розклад руху поїздів теж відрізнявся. Тому вранці. коли ми ледве вспівали на ранішню електричку до Мінська, виявилося, що 15 хвилин назад вона поїхала, а наступна буде через 45 хвилин. Тому змогли оглянути околиці залізниці в Барановичах.
Перший день у Мінську був не надто насиченим. Основна причина - холод, дощ, постійні хмари. Але це не заважало гуляти. фотографувати і насолоджуватися прогулянкою. Найперше, що здивувало - це чисті вулиці, квітники з гарними доглянутими рослинами, а не як у мому Рівному - виставлена зачухана клумба до дня міста, біля якої кожен рівнянин намагається сфотографуватися - бо це ж новина. Метро теж невелике - дві лінії, екскалатори маленькі, у київських торгових центрах іто довші. Поїзди ходять не часто, хоча метро - основний транспорт. Місто Мінськ хоч і столиця, але повільніше, ніж Київ. Навіть у метро люди ходять в розвалочку. Що іще здивувало, що у будній день на вулиці людей небагато. Також було приємно, що майже немає обписаних, обмальованих, розтрощених будинків, всбди лавочки, деревця, чисто, порядок.Здивувало і те. що різні державні владні структури, такі наприклад як посольства фотографувати не можна, потрібно посилати якісь там запити. Дуже сподобався фонтан із журавликами, у якому були зроблені бронзові скульптури з гербами, назвами областей і роками їх заснування. Знизу цього фонтану був торговий комплекс на три поверхи. Чимось схожий на київський метроград. На останньому поверсі був білий рояль, на якому грав невидимий майстер-піаніст. Музика неелектронна, просто там спеціальна установка,яка б'є по струнах так, щоб не було видно оточуючим. На Майдані незалежності стоїть також прекрасний червоний костел і багато різних скульпутр. На що іще я звернула увагу: майже на кожному кроці є годинники. на багатьох будинках, всюди, фонтани навіь у будній день працюють. Дуже сподобалася вулиця Немиги, а також набережна річки Свіслоч, Палац спорту, недалеко була велосипедні доріжка і годинник, який рахував години до початку олімпіади. На кожному кроці у Міньку розташовані казино, в той же час як на набережній, яка недалеко від центру ми ледве розшукали звичайний продуктовий магазин. У магазинах до речі довгі черги, але... великий вибір молочної продукції. Хай вибачає Макс, якого ми перетягали по всіх магазинах Мінська і не Мінська. Несвіжа, Барановичів у пошуках якогось десерту, який смачний, а потім іще і свіжий, і дешевий і взагалі. одному магазині вибір був замалий, в іншому - завеликий, як ти нас не убив, я не знаю. Бо я б точно когось прикандичила б.
Після покупки йогурта ми знову відправились до річки, сіли на бережку і почали нямати. Дивно, але у Білорусії голуби жирніші і нагліші від наших, а у річці плавають качки, і не одна, а багато-пребагато. Ввечері повернулися додому, попили чаю, і лягли спатоньки.
На другий день ми займалися моєю улюблено справою - шастали по замках. Спочатку поїхали у Несвіж. Там розташований замок Радзивіллів,а біля нього пам'ятка садово-паркового мистецтва - Несвіжський парк. У ньому три озера, багато дерев. навіть є пляж, скульпутра русалки, яка по легендам причаровувала юнаків, бо лише дитина від людини могла забезпечити їй безсмерття. Сам замок ззовні дуже красивий, 16 століття, вишуканий. Всередині були робочими лише два зали, тому експозиція трішки розчарувала. Однак все одно сподобалося. Потім ми зайшли іще у древній костел, і мали намір відвідати ратушу, однак вирішили з'їздити іще й у Мирський замок, тому відкинули цю ідею. І не даремно.На огляд замку ми мали лише півтори години. Що було дуже сумно. Але він шикарний. Просто надзвичаний. Замок із казок. легенд і переказів. Там поєднуються і оборонна і житлова частина. Мали змогу побачити винний погреб, їдальню для челяді і залу для бенкетів, залу для представлення гостей (спочатку ми думал, що там проводилися бали), рицарські обладунки, герби, фамільні дерева, портрети, посуд та ін. Прикольно було полазить по оборонній чатсині, подивиться на озеро з висоти, походити по незручним закрученим сходинкам. На огляд цього замку потрібно набагато більше часу, надіюсь, колись іще туди з'їздити. Добиралися до Барановичів по залізниці через Городзею, де теж вспіли трохи полазить. Особливо мене прикалувала назва вулиці: НЯсвіжська...це так няяяя.
В останній день ми знову поїхали у Мінськ. Орієнтувалися по картах з місцевими пам'яткаим і так і гуляли. Відвідали Міську бібілотеку. Це щось! Холл величезний, оглядова площадка просто чудесна, такі види, краса! також відвідали виставку фото, але, як на мене українські митці краще відчувають фотографію і мають оригінальніші сюжети. Також погуляли по центру. поживились на Цирк, різні театри, музеї, стадіон, вокзал і т.п. Коли приїхали в Барановичі, то почався дощ. Поки дійшли від пїзда до приміщення вокзалу промокли до нитки і довелося ідразу іти додому.
Окрім екскурсій хочеться іще згадати ходящу муркотілку - кота Бориса, який мовчав тільки під час сну або коли їв, також посиденьки на лавочці і спільне роздивляння зірок, чаєпиття, похід в макдональз і чудесний французький мак шейк, книгарню без книжок про журналістику, майде відсутність реклами, милі люди, нічний грюкіт-стукіт у вікно, розповіді на містичну тему (до речі спати на підлозі після цього було дуже страшно).
Особливо сумна тема - офіційна двомовність Білорусії. Всюди таблички на російській і блоруській, але в житті лише станції метро оголошуються білоруською, а знайти якийсь журнал або газету на білоруській виявилось взагалі майже неможливо. Це ніби передбачення, що може стати з нашою українською мовою. якщо російську зроблять другою мовою.
А іще у поїздах ходять музиканти-скрипалі. Точніше був там один. І хоча грав він одну і ту ж мелодію, це все одно якось врізноманітнювало поїздку.

А взагалі поїздкою я дуже задоволена. Все було прекрасно і чудесно.