пятница, 25 ноября 2011
1. Сучасний талмуд пишеться на колінах при поганому освітленні, з криками «ах ти ж гад!», «тихіше шкрябай», «давай його закопаємо» та іншими вигуками, які не для ваших тендітних вушок.
2. Коли пишеш, варто тримати злість на весь світ (а можна і на замовника талмуду. В думках повинне бути одне велике бажання спати, або ж два – спати і іще раз спати.
3. Для написання варто використовувати річ, подібну на зошит (обов’язкова умова - переписка на останній сторінці), з загнутими кутиками, слідами від вчорашнього бутерброду, листками, які випадають.
4. Скорочувати потрібно все по максимуму, і не важливо, розбере хтось потім значення скорочень чи ні. Головна ознака – інформативність. Наприклад, букву «с» можна розшифрувати так: сказав, соціальне, суспільне, синонім, святий, синхрон, склад, а також свиня, собака та лайливі слова, які цензура не пропустить тощо.
5. Писати потрібно із частковим підняттям вгору і вниз, наслідуючи принцип американських гірок.
6. Під час написання потрібно не забувати, що ваш конспект захоче хтось прочитати. Варто показати, що ваше геніальне творіння лише для обраних і не кожна смертна людина зможе його розшифрувати. Тому шрифти підбирайте так, щоб лише арабські шейхи змогли зрозуміти весь філософський смисл вашого талмуду.
7. Як підручні засоби для написання використовувати все, що може писати.
8. Якщо не вистачає матеріалу, для створення враження більшої інформативності вашого талмуду, запам’ятайте, що одну і ту ж думку написати десять раз, сформулювавши по-різному (Принцип «просто долей води)
10. Для кращого написання, варто вигадати собі стимул. За винагороду обирайте – сон, їжу, сон, контакт, сон.
11. Під час написання талмуду потрібно утримуватися від спокуси відволікатися на контакт, скап, заглядання холодильник, припрошування друзів піти погулять.
12. Якщо Ви здійснюєте перепис іншого талмуду і не можете розібрати почерк попереднього талмудиста, просто скопіюйте значок.
13. Після закінчення написання талмуду зашвирніть зошит подалі, щоб не можна було його віднайти навіть наступним поколінням. Хай теж попаряться =))
2. Коли пишеш, варто тримати злість на весь світ (а можна і на замовника талмуду. В думках повинне бути одне велике бажання спати, або ж два – спати і іще раз спати.
3. Для написання варто використовувати річ, подібну на зошит (обов’язкова умова - переписка на останній сторінці), з загнутими кутиками, слідами від вчорашнього бутерброду, листками, які випадають.
4. Скорочувати потрібно все по максимуму, і не важливо, розбере хтось потім значення скорочень чи ні. Головна ознака – інформативність. Наприклад, букву «с» можна розшифрувати так: сказав, соціальне, суспільне, синонім, святий, синхрон, склад, а також свиня, собака та лайливі слова, які цензура не пропустить тощо.
5. Писати потрібно із частковим підняттям вгору і вниз, наслідуючи принцип американських гірок.
6. Під час написання потрібно не забувати, що ваш конспект захоче хтось прочитати. Варто показати, що ваше геніальне творіння лише для обраних і не кожна смертна людина зможе його розшифрувати. Тому шрифти підбирайте так, щоб лише арабські шейхи змогли зрозуміти весь філософський смисл вашого талмуду.
7. Як підручні засоби для написання використовувати все, що може писати.
8. Якщо не вистачає матеріалу, для створення враження більшої інформативності вашого талмуду, запам’ятайте, що одну і ту ж думку написати десять раз, сформулювавши по-різному (Принцип «просто долей води)
10. Для кращого написання, варто вигадати собі стимул. За винагороду обирайте – сон, їжу, сон, контакт, сон.
11. Під час написання талмуду потрібно утримуватися від спокуси відволікатися на контакт, скап, заглядання холодильник, припрошування друзів піти погулять.
12. Якщо Ви здійснюєте перепис іншого талмуду і не можете розібрати почерк попереднього талмудиста, просто скопіюйте значок.
13. Після закінчення написання талмуду зашвирніть зошит подалі, щоб не можна було його віднайти навіть наступним поколінням. Хай теж попаряться =))
суббота, 19 ноября 2011
«Білосніжка та семеро гномів»
Бульварне:
ШОК! Найгарніша дівчина країни 6 років була у сексуальному рабстві
Лисиця: Майбутня королева, нині найгарніша дівчина країни – Білоніжка. Все життя її – суцільна травма, боротьба за виживання. Перший стресс вона пережила у віці 6 років, коли королівська родина забула її в лісі. Не надто добре склалися стосунки із мачухою. Остання постійно пригноблювала і ображала Білосніжку. Згодом батьки вирішує віддати доньку до психлікарні, отямившись через два роки забирає її. Роки, проведені у лікарні, негативно позначились на зовнішньому вигляді принцеси і батько відвіз її у найкращу лікарню, де Білосніжці зробили пластичну операцію. Коли дівчина повернулась додому, вона була настільки прекрасною, що її викрали. Згодом виявилось, що Білосніжка перебувала у сексуальному рабстві не одного, а семи гномів. Нині ведеться розслідування.
Суспільно-політичне
Світова спільнота привітала короля і королеву з народженням Білосніжки
Король: Доньку назвемо Білосніжкою. У 18 років вона вийде заміж за принца Гарольда, що дозволить об'єднати Чарівноленд та Квіткову країну в одну державу, задля забезпечення кращого життя їхніх мешканців.
Соціальне
Мачуха отруїла падчірку
Заєць (соціальний працівник): Це вже не вперше громадянка Королева намагається вбити і принизити свою прийомну доньку. Як стверджують сусіди, вона постійно сварила, ображала, била її, погрожувала вбити. Однак, через недбалість соціальної служби нашої країни, ми не змогли вчасно попередити проблему і врятувати дівчину.
Економічне
Знайдено нове родовище золота
Гном: Під час останнього рейду в гори, у печері, на глибині близько 5м, було знайдено нове родовище золота. Припускаю, що найближчим часом видобуток цінного металу збільшиться на 230 т на рік, що допоможе підняти економіку нашої країни на новий рівень.
Кримінальне
Жінка двічі намагалася вбити дівчину через заздрощі
Ведмідь (начальник Лісової кримінальної служби): Це не перше посягання на життя Білосніжки. До того Королева наймала кілерів-лісників, задля своїх злих задумів. Однак жоден із них не справився із завданням. Тоді жінка вирішила власноруч отруїти яблуком Білосніжку. Однак, завдяки хороброму Принцу, дівчина була врятована. За нашим Лісовим кодексом, мачусі загрожує смертельна кара через повішення.
Жіноче
Білосніжка знайшла своє кохання
Білосніжка: Я навіть і подумати не могла, що зможу стати щасливо! Все моє життя було справжнім жахіттям – я повинна була переховуватися від мачухи, працювати служницею у гномів і ніколи не могла подумати, що мене очікує таке щастя, хоча щиро вірила у краще майбутнє! Тому читачкам хочу порадити, завжди мріяти, і нехай ваші мрії здійснюються!
Бульварне:
ШОК! Найгарніша дівчина країни 6 років була у сексуальному рабстві
Лисиця: Майбутня королева, нині найгарніша дівчина країни – Білоніжка. Все життя її – суцільна травма, боротьба за виживання. Перший стресс вона пережила у віці 6 років, коли королівська родина забула її в лісі. Не надто добре склалися стосунки із мачухою. Остання постійно пригноблювала і ображала Білосніжку. Згодом батьки вирішує віддати доньку до психлікарні, отямившись через два роки забирає її. Роки, проведені у лікарні, негативно позначились на зовнішньому вигляді принцеси і батько відвіз її у найкращу лікарню, де Білосніжці зробили пластичну операцію. Коли дівчина повернулась додому, вона була настільки прекрасною, що її викрали. Згодом виявилось, що Білосніжка перебувала у сексуальному рабстві не одного, а семи гномів. Нині ведеться розслідування.
Суспільно-політичне
Світова спільнота привітала короля і королеву з народженням Білосніжки
Король: Доньку назвемо Білосніжкою. У 18 років вона вийде заміж за принца Гарольда, що дозволить об'єднати Чарівноленд та Квіткову країну в одну державу, задля забезпечення кращого життя їхніх мешканців.
Соціальне
Мачуха отруїла падчірку
Заєць (соціальний працівник): Це вже не вперше громадянка Королева намагається вбити і принизити свою прийомну доньку. Як стверджують сусіди, вона постійно сварила, ображала, била її, погрожувала вбити. Однак, через недбалість соціальної служби нашої країни, ми не змогли вчасно попередити проблему і врятувати дівчину.
Економічне
Знайдено нове родовище золота
Гном: Під час останнього рейду в гори, у печері, на глибині близько 5м, було знайдено нове родовище золота. Припускаю, що найближчим часом видобуток цінного металу збільшиться на 230 т на рік, що допоможе підняти економіку нашої країни на новий рівень.
Кримінальне
Жінка двічі намагалася вбити дівчину через заздрощі
Ведмідь (начальник Лісової кримінальної служби): Це не перше посягання на життя Білосніжки. До того Королева наймала кілерів-лісників, задля своїх злих задумів. Однак жоден із них не справився із завданням. Тоді жінка вирішила власноруч отруїти яблуком Білосніжку. Однак, завдяки хороброму Принцу, дівчина була врятована. За нашим Лісовим кодексом, мачусі загрожує смертельна кара через повішення.
Жіноче
Білосніжка знайшла своє кохання
Білосніжка: Я навіть і подумати не могла, що зможу стати щасливо! Все моє життя було справжнім жахіттям – я повинна була переховуватися від мачухи, працювати служницею у гномів і ніколи не могла подумати, що мене очікує таке щастя, хоча щиро вірила у краще майбутнє! Тому читачкам хочу порадити, завжди мріяти, і нехай ваші мрії здійснюються!
пятница, 28 октября 2011
Однажды, на большой перемене, гуляя по
гимназическому саду, Оля Мещерская быстро, быстро говорила
своей любимой подруге, полной, высокой Субботиной:
-- Я в одной папиной книге,-- у него много старинных
смешных книг,-- прочла, какая красота должна быть у женщины...
Там, понимаешь, столько насказано, что всего не упомнишь: ну,
конечно, черные, кипящие смолой глаза,-- ей-богу, так и
написано: кипящие смолой!--черные, как ночь, ресницы, нежно
играющий румянец, тонкий стан, длиннее обыкновенного руки,--
понимаешь, длиннее обыкновенного!-- маленькая ножка, в меру
большая грудь, правильно округленная икра, колена цвета
раковины, покатые плечи,-- я многое почти наизусть выучила, так
все это верно! -- но главное, знаешь ли что? -- Легкое дыхание!
А ведь оно у меня есть,-- ты послушай, как я вздыхаю,-- ведь
правда, есть?
гимназическому саду, Оля Мещерская быстро, быстро говорила
своей любимой подруге, полной, высокой Субботиной:
-- Я в одной папиной книге,-- у него много старинных
смешных книг,-- прочла, какая красота должна быть у женщины...
Там, понимаешь, столько насказано, что всего не упомнишь: ну,
конечно, черные, кипящие смолой глаза,-- ей-богу, так и
написано: кипящие смолой!--черные, как ночь, ресницы, нежно
играющий румянец, тонкий стан, длиннее обыкновенного руки,--
понимаешь, длиннее обыкновенного!-- маленькая ножка, в меру
большая грудь, правильно округленная икра, колена цвета
раковины, покатые плечи,-- я многое почти наизусть выучила, так
все это верно! -- но главное, знаешь ли что? -- Легкое дыхание!
А ведь оно у меня есть,-- ты послушай, как я вздыхаю,-- ведь
правда, есть?
четверг, 27 октября 2011
Нарешті ми покінчили з циклічністю Абсурдна абсурдність абсурдного світу перемогла
вторник, 25 октября 2011
Постскриптум. Поема-лист
1.
В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула –
Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля
(Вічнозелений газон потертого плюшу,
По якому гонить сліпий кийок круглі,ствердлі од страху душі).
Кожного ранку, замість гімнастики, лежачи в ліжку,
Вмикаю в уяві твої очі сіамської кішки,
Шляхетний профіль, роздвоєне підборіддя
(Мов копито! – як писала одна із мого поріддя), –
І, на довершення вправи, тебе висвітлюю голим.
Вислід – блискучий: зовсім не чую болю.
2.
Другим уступом дозволить сповістити: весна настала.
Маймо надію, цим разом уже на стало –
Більше дощів не буде, й на повний об’єм леґенів
Стане синього неба й рослявих легінів
З губами, що однімають і сон, і втому –
І світлосяйну пустку лишають потому.
В нас із тобою було інакше, а як – згадати несила:
Ніби свинцевим дробом пам’ять запорошило.
Я й зими не пригадую зовсім – лиш очі сльозило білим.
Цілу зиму-бо мала виснажливу працю: тебе любила.
3.
Відпущаєши нині, – кажу неживими губами.
Можу йти на всі сторони світу – ну хоч би до Алабами,
Подавати пиво у придорожнім барі
І чекати, що хтось заграє на банджо, то пак на гітарі
“Не плач, Оксано”... Такої свободи, милий,
Не побажаю жодній із тих, що тебе любили.
Можна листів не писати, і Господа не просити
Простити тебе за любов, тобою убиту,
Можна вступить до кляштору (якщо, звичайно, не пекнуть!) –
Можна навіть зустрітись з тобою. Скажімо, в пеклі.
1.
В перших рядках сповіщаю, милий: любов минула –
Мов, повагавшись, скотилася в лунку більярдна куля
(Вічнозелений газон потертого плюшу,
По якому гонить сліпий кийок круглі,ствердлі од страху душі).
Кожного ранку, замість гімнастики, лежачи в ліжку,
Вмикаю в уяві твої очі сіамської кішки,
Шляхетний профіль, роздвоєне підборіддя
(Мов копито! – як писала одна із мого поріддя), –
І, на довершення вправи, тебе висвітлюю голим.
Вислід – блискучий: зовсім не чую болю.
2.
Другим уступом дозволить сповістити: весна настала.
Маймо надію, цим разом уже на стало –
Більше дощів не буде, й на повний об’єм леґенів
Стане синього неба й рослявих легінів
З губами, що однімають і сон, і втому –
І світлосяйну пустку лишають потому.
В нас із тобою було інакше, а як – згадати несила:
Ніби свинцевим дробом пам’ять запорошило.
Я й зими не пригадую зовсім – лиш очі сльозило білим.
Цілу зиму-бо мала виснажливу працю: тебе любила.
3.
Відпущаєши нині, – кажу неживими губами.
Можу йти на всі сторони світу – ну хоч би до Алабами,
Подавати пиво у придорожнім барі
І чекати, що хтось заграє на банджо, то пак на гітарі
“Не плач, Оксано”... Такої свободи, милий,
Не побажаю жодній із тих, що тебе любили.
Можна листів не писати, і Господа не просити
Простити тебе за любов, тобою убиту,
Можна вступить до кляштору (якщо, звичайно, не пекнуть!) –
Можна навіть зустрітись з тобою. Скажімо, в пеклі.
Роздуми людини перед смертю.
Мне больше не хотелось думать о том, что произойдет на рассвете, не хотелось думать о смерти. Все равно ее нельзя было соотнести ни с чем, а слова были пусты и ничего не значили. Но как только я попытался думать о чем то стороннем, я отчетливо увидел нацеленные на меня ружейные дула. Не менее двадцати раз я мысленно пережил свой расстрел, а один раз мне даже почудилось, что это происходит наяву: видимо, я слегка прикорнул. Меня тащили к стене, я отбивался и молил о пощаде. Тут я разом проснулся и взглянул на бельгийца: я испугался, что мог во сне закричать. Но бельгиец спокойно поглаживал свои усики, он явно ничего не заметил. Если бы я захотел, то мог бы малость вздремнуть: я не смыкал глаз двое суток и был на пределе. Но мне не хотелось терять два часа жизни: они растолкают меня на рассвете, выведут обалдевшего от сна во двор и прихлопнут так быстро, что я не успею даже пикнуть. Этого я не хотел, я не хотел, чтоб меня прикончили, как животное, сначала я должен уяснить, в чем суть. И потом – я боялся кошмаров. Я встал, прошелся взад вперед, чтобы переменить мысли, попытался припомнить прошлое. И тут меня беспорядочно обступили воспоминания. Они были всякие: и хорошие и дурные. Во всяком случае, такими они мне казались до . Мне припомнились разные случаи, промелькнули знакомые лица. Я снова увидел лицо молоденького новильеро, которого вскинул на рога бык во время воскресной ярмарки в Валенсии, я увидел лицо одного из своих дядюшек, лицо Рамона Гриса. Я вспомнил, как три месяца шатался без работы в двадцать шестом году, как буквально подыхал с голоду. Я вспомнил скамейку в Гранаде, на которой однажды переночевал: три дня у меня не было ни крохи во рту, я бесился, я не хотел умирать. Припомнив все это, я улыбнулся. С какой ненасытной жадностью охотился я за счастьем, за женщинами, за свободой. К чему? Я хотел быть освободителем Испании, преклонялся перед Пи и Маргалем, я примкнул к анархистам, выступал на митингах; все это я принимал всерьез, как будто смерти не существовало. В эти минуты у меня было такое ощущение, как будто вся моя жизнь была передо мной как на ладони, и я подумал: какая гнусная ложь! Моя жизнь не стоила ни гроша, ибо она была заранее обречена. Я спрашивал себя: как я мог слоняться по улицам, волочиться за женщинами; если б я только мог предположить, что сгину подобным образом, я не шевельнул бы и мизинцем. Теперь жизнь была закрыта, завязана, как мешок, но все в ней было не закончено, не завершено. Я уже готов был сказать: и все же это была прекрасная жизнь. Но как можно оценивать набросок, черновик – ведь я ничего не понял, я выписывал векселя под залог вечности. Я ни о чем не сокрушался, хотя было множество вещей, о которых я мог бы пожалеть, к примеру мансанилья или купанье в крохотной бухточке неподалеку от Кадиса, но смерть лишила все это былого очарования.
Разумеется, я не мог четко представить свою смерть, но я видел ее повсюду, особенно в вещах, в их стремлении отдалиться от меня и держаться на расстоянии – они это делали неприметно, тишком, как люди, говорящие шепотом у постели умирающего. И я понимал, что Том только что нащупал на скамье СВОЮ смерть. Если бы в ту минуту мне даже объявили, что меня не убьют и я могу преспокойно отправиться восвояси, это не нарушило бы моего безразличия: ты утратил надежду на бессмертие, какая разница, сколько тебе осталось ждать – несколько часов или несколько лет. Теперь меня ничто не привлекало, ничто не нарушало моего спокойствия. Но это было ужасное спокойствие, и виной тому было мое тело: глаза мои видели, уши слышали, но это был не я – тело мое одиноко дрожало и обливалось потом, я больше не узнавал его. Оно было уже не мое, а чье то, и мне приходилось его ощупывать, чтобы узнать, чем оно стало. Временами я его все же ощущал, меня охватывало такое чувство, будто я куда то соскальзываю, падаю, как пикирующий самолет, я чувствовал, как бешено колотится мое сердце. Это меня отнюдь не утешало: все, что было связано с жизнью моего тела, казалось мне каким то липким, мерзким, двусмысленным. Но в основном оно вело себя смирно, и я ощущал только странную тяжесть, как будто к груди моей прижалась какая то странная гадина; мне казалось, что меня обвивает гигантский червяк. Я пощупал штаны и убедился, что они сырые: я так и не понял, пот это или моча, но на всякий случай помочился на угольную кучу.
воскресенье, 09 октября 2011
Словами тяжко - получится не любыми.
Мне страшно нужно, чтобы меня любили.
Не чтобы рыдали, мучались и страдали,
А чтобы где-то пели и где-то ждали.
Не чтобы, меня кляня, из окон бросались,
Не чтобы писали, а чтобы со мной спасались
От страшного сна, от горести и от боли,
От ссоры с собою, от чьей-то чужой любови.
Я слабых утешу, бальзам нацежу ранимым,
Мне страшно нужно, чтобы меня хранили,
Хвалили за дело, ругали бы за обновки,
Чтоб рядом со мной стояли на остановке,
Не чтобы бледнели, видя меня не с теми,
Не чтобы в постели, ведь я же не о постели,
Не чтобы меня пластали на покрывале,
А чтобы со мною яблоки воровали.
Храни меня славный бог от любой печали
Мне страшно нужно, чтобы меня встречали
С работы, чтоб на ночь ласково целовали,
Чтоб рано утром дверь за мной закрывали.
Я вряд ли стану лучше, исправлю что-то,
Я вряд ли буду готовить, стирать и штопать,
Я буду бояться мышей, темноты и крови,
Но если нас поймают, то я прикрою.
Господь придумал летать воробью, оленю
Придумал бежать, огню - пожирать поленья,
Сосне - расти, вцепляясь корнями в землю,
Змее - ползти, хвостом раздвигая зелень.
Меня - хорошими снами служить твоими,
Хранить твое имя, красивое твое имя.
Я знаю это, не знаю только, зачем мне
Такое простое это предназначенье.
Я выйду из дома, руки в карманы суну,
Мороз рисует на лужах смешной рисунок.
Распахнуто утро створками голубыми
И мне так нужно, чтобы меня любили.
(c)
Мне страшно нужно, чтобы меня любили.
Не чтобы рыдали, мучались и страдали,
А чтобы где-то пели и где-то ждали.
Не чтобы, меня кляня, из окон бросались,
Не чтобы писали, а чтобы со мной спасались
От страшного сна, от горести и от боли,
От ссоры с собою, от чьей-то чужой любови.
Я слабых утешу, бальзам нацежу ранимым,
Мне страшно нужно, чтобы меня хранили,
Хвалили за дело, ругали бы за обновки,
Чтоб рядом со мной стояли на остановке,
Не чтобы бледнели, видя меня не с теми,
Не чтобы в постели, ведь я же не о постели,
Не чтобы меня пластали на покрывале,
А чтобы со мною яблоки воровали.
Храни меня славный бог от любой печали
Мне страшно нужно, чтобы меня встречали
С работы, чтоб на ночь ласково целовали,
Чтоб рано утром дверь за мной закрывали.
Я вряд ли стану лучше, исправлю что-то,
Я вряд ли буду готовить, стирать и штопать,
Я буду бояться мышей, темноты и крови,
Но если нас поймают, то я прикрою.
Господь придумал летать воробью, оленю
Придумал бежать, огню - пожирать поленья,
Сосне - расти, вцепляясь корнями в землю,
Змее - ползти, хвостом раздвигая зелень.
Меня - хорошими снами служить твоими,
Хранить твое имя, красивое твое имя.
Я знаю это, не знаю только, зачем мне
Такое простое это предназначенье.
Я выйду из дома, руки в карманы суну,
Мороз рисует на лужах смешной рисунок.
Распахнуто утро створками голубыми
И мне так нужно, чтобы меня любили.
(c)
пятница, 07 октября 2011
Однією із кращих подій цього літа була поїздка у Білорусію. Дорога була не надто комфортна, зважаючи на спеку, кучу народу, митницю з довгою чергою. Але...
Відразу після моря вирішили ми їхати в Білорусію.
Їхали електричкою. Жили у дуже милою і привітної тітоньки у м. Барановичі, яке лежить недалеко від межі Брестської і Мінської областей. Попередньо я склала план поїздки, скільки приблизно витрат матиму, що варто відвідати і куди і як добиратися. Але... виявилося, що курс білоруського рубля впав, зрінявся з українським, тому все надто здешевіло і я майже відчула себе мажором. Пенсія 780 000 рублів, це як 780 грн, що майже як підвищена степендія. Однак це був не єдиний сюрприз. Розклад руху поїздів теж відрізнявся. Тому вранці. коли ми ледве вспівали на ранішню електричку до Мінська, виявилося, що 15 хвилин назад вона поїхала, а наступна буде через 45 хвилин. Тому змогли оглянути околиці залізниці в Барановичах.
Перший день у Мінську був не надто насиченим. Основна причина - холод, дощ, постійні хмари. Але це не заважало гуляти. фотографувати і насолоджуватися прогулянкою. Найперше, що здивувало - це чисті вулиці, квітники з гарними доглянутими рослинами, а не як у мому Рівному - виставлена зачухана клумба до дня міста, біля якої кожен рівнянин намагається сфотографуватися - бо це ж новина. Метро теж невелике - дві лінії, екскалатори маленькі, у київських торгових центрах іто довші. Поїзди ходять не часто, хоча метро - основний транспорт. Місто Мінськ хоч і столиця, але повільніше, ніж Київ. Навіть у метро люди ходять в розвалочку. Що іще здивувало, що у будній день на вулиці людей небагато. Також було приємно, що майже немає обписаних, обмальованих, розтрощених будинків, всбди лавочки, деревця, чисто, порядок.Здивувало і те. що різні державні владні структури, такі наприклад як посольства фотографувати не можна, потрібно посилати якісь там запити. Дуже сподобався фонтан із журавликами, у якому були зроблені бронзові скульптури з гербами, назвами областей і роками їх заснування. Знизу цього фонтану був торговий комплекс на три поверхи. Чимось схожий на київський метроград. На останньому поверсі був білий рояль, на якому грав невидимий майстер-піаніст. Музика неелектронна, просто там спеціальна установка,яка б'є по струнах так, щоб не було видно оточуючим. На Майдані незалежності стоїть також прекрасний червоний костел і багато різних скульпутр. На що іще я звернула увагу: майже на кожному кроці є годинники. на багатьох будинках, всюди, фонтани навіь у будній день працюють. Дуже сподобалася вулиця Немиги, а також набережна річки Свіслоч, Палац спорту, недалеко була велосипедні доріжка і годинник, який рахував години до початку олімпіади. На кожному кроці у Міньку розташовані казино, в той же час як на набережній, яка недалеко від центру ми ледве розшукали звичайний продуктовий магазин. У магазинах до речі довгі черги, але... великий вибір молочної продукції. Хай вибачає Макс, якого ми перетягали по всіх магазинах Мінська і не Мінська. Несвіжа, Барановичів у пошуках якогось десерту, який смачний, а потім іще і свіжий, і дешевий і взагалі. одному магазині вибір був замалий, в іншому - завеликий, як ти нас не убив, я не знаю. Бо я б точно когось прикандичила б.
Після покупки йогурта ми знову відправились до річки, сіли на бережку і почали нямати. Дивно, але у Білорусії голуби жирніші і нагліші від наших, а у річці плавають качки, і не одна, а багато-пребагато. Ввечері повернулися додому, попили чаю, і лягли спатоньки.
На другий день ми займалися моєю улюблено справою - шастали по замках. Спочатку поїхали у Несвіж. Там розташований замок Радзивіллів,а біля нього пам'ятка садово-паркового мистецтва - Несвіжський парк. У ньому три озера, багато дерев. навіть є пляж, скульпутра русалки, яка по легендам причаровувала юнаків, бо лише дитина від людини могла забезпечити їй безсмерття. Сам замок ззовні дуже красивий, 16 століття, вишуканий. Всередині були робочими лише два зали, тому експозиція трішки розчарувала. Однак все одно сподобалося. Потім ми зайшли іще у древній костел, і мали намір відвідати ратушу, однак вирішили з'їздити іще й у Мирський замок, тому відкинули цю ідею. І не даремно.На огляд замку ми мали лише півтори години. Що було дуже сумно. Але він шикарний. Просто надзвичаний. Замок із казок. легенд і переказів. Там поєднуються і оборонна і житлова частина. Мали змогу побачити винний погреб, їдальню для челяді і залу для бенкетів, залу для представлення гостей (спочатку ми думал, що там проводилися бали), рицарські обладунки, герби, фамільні дерева, портрети, посуд та ін. Прикольно було полазить по оборонній чатсині, подивиться на озеро з висоти, походити по незручним закрученим сходинкам. На огляд цього замку потрібно набагато більше часу, надіюсь, колись іще туди з'їздити. Добиралися до Барановичів по залізниці через Городзею, де теж вспіли трохи полазить. Особливо мене прикалувала назва вулиці: НЯсвіжська...це так няяяя.
В останній день ми знову поїхали у Мінськ. Орієнтувалися по картах з місцевими пам'яткаим і так і гуляли. Відвідали Міську бібілотеку. Це щось! Холл величезний, оглядова площадка просто чудесна, такі види, краса! також відвідали виставку фото, але, як на мене українські митці краще відчувають фотографію і мають оригінальніші сюжети. Також погуляли по центру. поживились на Цирк, різні театри, музеї, стадіон, вокзал і т.п. Коли приїхали в Барановичі, то почався дощ. Поки дійшли від пїзда до приміщення вокзалу промокли до нитки і довелося ідразу іти додому.
Окрім екскурсій хочеться іще згадати ходящу муркотілку - кота Бориса, який мовчав тільки під час сну або коли їв, також посиденьки на лавочці і спільне роздивляння зірок, чаєпиття, похід в макдональз і чудесний французький мак шейк, книгарню без книжок про журналістику, майде відсутність реклами, милі люди, нічний грюкіт-стукіт у вікно, розповіді на містичну тему (до речі спати на підлозі після цього було дуже страшно).
Особливо сумна тема - офіційна двомовність Білорусії. Всюди таблички на російській і блоруській, але в житті лише станції метро оголошуються білоруською, а знайти якийсь журнал або газету на білоруській виявилось взагалі майже неможливо. Це ніби передбачення, що може стати з нашою українською мовою. якщо російську зроблять другою мовою.
А іще у поїздах ходять музиканти-скрипалі. Точніше був там один. І хоча грав він одну і ту ж мелодію, це все одно якось врізноманітнювало поїздку.
А взагалі поїздкою я дуже задоволена. Все було прекрасно і чудесно.
Відразу після моря вирішили ми їхати в Білорусію.
Їхали електричкою. Жили у дуже милою і привітної тітоньки у м. Барановичі, яке лежить недалеко від межі Брестської і Мінської областей. Попередньо я склала план поїздки, скільки приблизно витрат матиму, що варто відвідати і куди і як добиратися. Але... виявилося, що курс білоруського рубля впав, зрінявся з українським, тому все надто здешевіло і я майже відчула себе мажором. Пенсія 780 000 рублів, це як 780 грн, що майже як підвищена степендія. Однак це був не єдиний сюрприз. Розклад руху поїздів теж відрізнявся. Тому вранці. коли ми ледве вспівали на ранішню електричку до Мінська, виявилося, що 15 хвилин назад вона поїхала, а наступна буде через 45 хвилин. Тому змогли оглянути околиці залізниці в Барановичах.
Перший день у Мінську був не надто насиченим. Основна причина - холод, дощ, постійні хмари. Але це не заважало гуляти. фотографувати і насолоджуватися прогулянкою. Найперше, що здивувало - це чисті вулиці, квітники з гарними доглянутими рослинами, а не як у мому Рівному - виставлена зачухана клумба до дня міста, біля якої кожен рівнянин намагається сфотографуватися - бо це ж новина. Метро теж невелике - дві лінії, екскалатори маленькі, у київських торгових центрах іто довші. Поїзди ходять не часто, хоча метро - основний транспорт. Місто Мінськ хоч і столиця, але повільніше, ніж Київ. Навіть у метро люди ходять в розвалочку. Що іще здивувало, що у будній день на вулиці людей небагато. Також було приємно, що майже немає обписаних, обмальованих, розтрощених будинків, всбди лавочки, деревця, чисто, порядок.Здивувало і те. що різні державні владні структури, такі наприклад як посольства фотографувати не можна, потрібно посилати якісь там запити. Дуже сподобався фонтан із журавликами, у якому були зроблені бронзові скульптури з гербами, назвами областей і роками їх заснування. Знизу цього фонтану був торговий комплекс на три поверхи. Чимось схожий на київський метроград. На останньому поверсі був білий рояль, на якому грав невидимий майстер-піаніст. Музика неелектронна, просто там спеціальна установка,яка б'є по струнах так, щоб не було видно оточуючим. На Майдані незалежності стоїть також прекрасний червоний костел і багато різних скульпутр. На що іще я звернула увагу: майже на кожному кроці є годинники. на багатьох будинках, всюди, фонтани навіь у будній день працюють. Дуже сподобалася вулиця Немиги, а також набережна річки Свіслоч, Палац спорту, недалеко була велосипедні доріжка і годинник, який рахував години до початку олімпіади. На кожному кроці у Міньку розташовані казино, в той же час як на набережній, яка недалеко від центру ми ледве розшукали звичайний продуктовий магазин. У магазинах до речі довгі черги, але... великий вибір молочної продукції. Хай вибачає Макс, якого ми перетягали по всіх магазинах Мінська і не Мінська. Несвіжа, Барановичів у пошуках якогось десерту, який смачний, а потім іще і свіжий, і дешевий і взагалі. одному магазині вибір був замалий, в іншому - завеликий, як ти нас не убив, я не знаю. Бо я б точно когось прикандичила б.
Після покупки йогурта ми знову відправились до річки, сіли на бережку і почали нямати. Дивно, але у Білорусії голуби жирніші і нагліші від наших, а у річці плавають качки, і не одна, а багато-пребагато. Ввечері повернулися додому, попили чаю, і лягли спатоньки.
На другий день ми займалися моєю улюблено справою - шастали по замках. Спочатку поїхали у Несвіж. Там розташований замок Радзивіллів,а біля нього пам'ятка садово-паркового мистецтва - Несвіжський парк. У ньому три озера, багато дерев. навіть є пляж, скульпутра русалки, яка по легендам причаровувала юнаків, бо лише дитина від людини могла забезпечити їй безсмерття. Сам замок ззовні дуже красивий, 16 століття, вишуканий. Всередині були робочими лише два зали, тому експозиція трішки розчарувала. Однак все одно сподобалося. Потім ми зайшли іще у древній костел, і мали намір відвідати ратушу, однак вирішили з'їздити іще й у Мирський замок, тому відкинули цю ідею. І не даремно.На огляд замку ми мали лише півтори години. Що було дуже сумно. Але він шикарний. Просто надзвичаний. Замок із казок. легенд і переказів. Там поєднуються і оборонна і житлова частина. Мали змогу побачити винний погреб, їдальню для челяді і залу для бенкетів, залу для представлення гостей (спочатку ми думал, що там проводилися бали), рицарські обладунки, герби, фамільні дерева, портрети, посуд та ін. Прикольно було полазить по оборонній чатсині, подивиться на озеро з висоти, походити по незручним закрученим сходинкам. На огляд цього замку потрібно набагато більше часу, надіюсь, колись іще туди з'їздити. Добиралися до Барановичів по залізниці через Городзею, де теж вспіли трохи полазить. Особливо мене прикалувала назва вулиці: НЯсвіжська...це так няяяя.
В останній день ми знову поїхали у Мінськ. Орієнтувалися по картах з місцевими пам'яткаим і так і гуляли. Відвідали Міську бібілотеку. Це щось! Холл величезний, оглядова площадка просто чудесна, такі види, краса! також відвідали виставку фото, але, як на мене українські митці краще відчувають фотографію і мають оригінальніші сюжети. Також погуляли по центру. поживились на Цирк, різні театри, музеї, стадіон, вокзал і т.п. Коли приїхали в Барановичі, то почався дощ. Поки дійшли від пїзда до приміщення вокзалу промокли до нитки і довелося ідразу іти додому.
Окрім екскурсій хочеться іще згадати ходящу муркотілку - кота Бориса, який мовчав тільки під час сну або коли їв, також посиденьки на лавочці і спільне роздивляння зірок, чаєпиття, похід в макдональз і чудесний французький мак шейк, книгарню без книжок про журналістику, майде відсутність реклами, милі люди, нічний грюкіт-стукіт у вікно, розповіді на містичну тему (до речі спати на підлозі після цього було дуже страшно).
Особливо сумна тема - офіційна двомовність Білорусії. Всюди таблички на російській і блоруській, але в житті лише станції метро оголошуються білоруською, а знайти якийсь журнал або газету на білоруській виявилось взагалі майже неможливо. Це ніби передбачення, що може стати з нашою українською мовою. якщо російську зроблять другою мовою.
А іще у поїздах ходять музиканти-скрипалі. Точніше був там один. І хоча грав він одну і ту ж мелодію, це все одно якось врізноманітнювало поїздку.
А взагалі поїздкою я дуже задоволена. Все було прекрасно і чудесно.
Верстала недавно книжку Зюскінда "Парфюмер". Вирішила зробити авантитул. Загуглила і виявислось, що він іще живий. А одна дата якось негарно виглядає. Довелося умертвити Зюскінда. Дата смерті - 2012 рік.Все одно кінець світу. Всі помремо. Зато в нього смерть тепер в ім'я краси. А не просто через кінець світу.
но це іще не всі приколи. Вирішила скоротити парфюмера. Сиджу удаляю сторінки, а вони збільшуються і збільшуються. Дописує, гад.
но це іще не всі приколи. Вирішила скоротити парфюмера. Сиджу удаляю сторінки, а вони збільшуються і збільшуються. Дописує, гад.
четверг, 29 сентября 2011
Она стоит за лампой и смотрит на меня. Смотрит так же, как в первую
ночь, когда я очутился среди сна в странной комнате с лампой и зеркалом и
увидел перед собой девушку с пепельными глазами. Я спросил: "Кто вы?" А она
сказала: "Не помню..." - "Но мы, кажется, уже встречались?" - "Может быть.
Вы могли сниться мне, в этой самой комнате".- "Точно! - сказал я. - Я видел
вас во сне". - "Как забавно, - улыбнулась она. - Значит, мы с вами
встречаемся в сновидениях?"
ночь, когда я очутился среди сна в странной комнате с лампой и зеркалом и
увидел перед собой девушку с пепельными глазами. Я спросил: "Кто вы?" А она
сказала: "Не помню..." - "Но мы, кажется, уже встречались?" - "Может быть.
Вы могли сниться мне, в этой самой комнате".- "Точно! - сказал я. - Я видел
вас во сне". - "Как забавно, - улыбнулась она. - Значит, мы с вами
встречаемся в сновидениях?"
Маркес - геній. Прочитайте новелу "Глаза голубой собаки"
"Ты удивительный человек, - сказала она. - Ты никогда не помнишь своих снов".
Отримала програму з курсу Історії укр.вид.справи. Знову потсмодернізм. Після 2 семінару відраазу йде 5-6, при чому об'єднаний. Розберися тепер. А на вулиці пасмурно і дощ. Хочеться валятися у ліжку і нікуди не йти. І спати або читати Ремарка. У мене іще є "Тіні в раю". І я вже заінтригована. А попереду якась байдєнь, а потом іще одна байдєнь. Ай йо.
Дочитала роман Ремарка "Ночь в Лиссабоне".
Історія двох людей, які під час війни намагаються вижити. Це історія про останній день кохання і взагалом життя. Герої не знають чи побачаться знову, чи не схопить після виходу на вулицю їх якийсь поліцейський. Всюди чужі і переслідувані, ненависні для власної держави, ненависні для ворожих держав. Колись одружені. тепер через постійну зміну паспортів зовсім чужі люди. Це історія про добрих людей, які допомагали вижити "неблагонадійним", або ж таким самим емігрантам як самі. Є ім'я і незалежно чи перший власник мертвий, ім'я живе далі, в той час як ім'я правжнє живої людини вже забуто. Постійне підробляння паспортів. Цікаві також розповіді про те, як герої виплутуються з різних ситуацій, продумують свої ходи, грають роль перед гестапо або міліцією, виживають взагалом.
Традиційно для Ремарка, один із персонажів має померти. Описується стан людини, те як вона вибирає життя, замість постійного проведення часу в лікарнях. ІІ про несподівану смерть і шок для близьких.
Взагалом дуже дуже сподобався. Легко читається. Швидко.
Історія двох людей, які під час війни намагаються вижити. Це історія про останній день кохання і взагалом життя. Герої не знають чи побачаться знову, чи не схопить після виходу на вулицю їх якийсь поліцейський. Всюди чужі і переслідувані, ненависні для власної держави, ненависні для ворожих держав. Колись одружені. тепер через постійну зміну паспортів зовсім чужі люди. Це історія про добрих людей, які допомагали вижити "неблагонадійним", або ж таким самим емігрантам як самі. Є ім'я і незалежно чи перший власник мертвий, ім'я живе далі, в той час як ім'я правжнє живої людини вже забуто. Постійне підробляння паспортів. Цікаві також розповіді про те, як герої виплутуються з різних ситуацій, продумують свої ходи, грають роль перед гестапо або міліцією, виживають взагалом.
Традиційно для Ремарка, один із персонажів має померти. Описується стан людини, те як вона вибирає життя, замість постійного проведення часу в лікарнях. ІІ про несподівану смерть і шок для близьких.
Взагалом дуже дуже сподобався. Легко читається. Швидко.
пятница, 23 сентября 2011
пісок і літо дощі та райдуги
цілунки легко стають укусами
наскрізний струм у потоках патоки...
твоя порядність така спокуслива
не я ловлю тополині пестощі
не я життя вимірюю курсами
(чиїсь конспекти і зайві ревнощі)
твоя порядність така спокуслива
твоя відсутність така заплутана
твої приходи такі наповнені
ти недочута ти переслухана
ти божевільна ти некерована
усе твоє - що я мушу вивчити
усе твоє - що я хочу відати
титититититититититити
тититититититити - ти
(а раптом щось би тобі не личило -
то наведи вже курсив і видали)
твої симптоми твої діагнози
fаshion tv і серце Ісусове...
температура
високі градуси -
твоя порядність така спокуслива
нічна теорія східні практики
вино з гурзуфу вітер з атлантики
так дивно бути з тобою поряд
коли свобода – найвищий поверх...
ти відчиняєш
прозорі двері
ти розчиняєшся
в атмосфері -
ти божевільна ти некерована
і недочута і переслухана...
твоя відсутність - така заплутана
твоя присутність - така наповнена
(с)Лазуткін Д.
цілунки легко стають укусами
наскрізний струм у потоках патоки...
твоя порядність така спокуслива
не я ловлю тополині пестощі
не я життя вимірюю курсами
(чиїсь конспекти і зайві ревнощі)
твоя порядність така спокуслива
твоя відсутність така заплутана
твої приходи такі наповнені
ти недочута ти переслухана
ти божевільна ти некерована
усе твоє - що я мушу вивчити
усе твоє - що я хочу відати
титититититититититити
тититититититити - ти
(а раптом щось би тобі не личило -
то наведи вже курсив і видали)
твої симптоми твої діагнози
fаshion tv і серце Ісусове...
температура
високі градуси -
твоя порядність така спокуслива
нічна теорія східні практики
вино з гурзуфу вітер з атлантики
так дивно бути з тобою поряд
коли свобода – найвищий поверх...
ти відчиняєш
прозорі двері
ти розчиняєшся
в атмосфері -
ти божевільна ти некерована
і недочута і переслухана...
твоя відсутність - така заплутана
твоя присутність - така наповнена
(с)Лазуткін Д.
У нас з тобою не любов, а потмодернізм. Ти все іще можеш мені пояснити сюжет.
среда, 21 сентября 2011
«Если бы на одно мгновение Бог забыл, что я всего лишь тряпичная марионетка, и подарил бы мне кусочек жизни, я бы тогда, наверно, не говорил все, что думаю, но точно бы думал, что говорю.
Я бы ценил вещи, не за то, сколько они стоят, но за то, сколько они значат....
Я бы спал меньше, больше бы мечтал, понимая, что каждую минуту, когда мы закрываем глаза, мы теряем шестьдесят секунд света.
Я бы шел, пока все остальные стоят, не спал, пока другие спят.
Я бы слушал, когда другие говорят, и как бы я наслаждался чудесным вкусом шоколадного мороженного.
Если бы Бог одарил меня еще одним мгновением жизни, я бы одевался скромнее, валялся бы на солнце, подставив теплым лучам не только мое тело, но и душу.
Господи, если бы у меня было сердце, я бы написал всю свою ненависть на льду и ждал пока выйдет солнце.
Я бы нарисовал сном/мечтой Ван Гога на звездах поэму Бенедетти, и песня Серрат стала бы серенадой, которую я бы подарил луне.
Я бы полил слезами розы, чтобы почувствовать боль их шипов и алый поцелуй их лепестков.
Господь, если бы у меня еще оставался кусочек жизни, я бы не провел ни одного дня, не сказав людям, которых я люблю, что я их люблю.
Я бы убедил каждого дорогого мне человека в моей любви и жил бы влюбленный в любовь. Я бы объяснил тем, которые заблуждаются, считая, что перестают влюбляться, когда стареют, не понимая, что стареют, когда перестают влюбляться!
Ребенку я бы подарил крылья, но позволил ему самому научиться летать.
Стариков я бы убедил в том, что смерть приходит не со старостью, но с забвением.
Я столькому научился у вас, люди, я понял, что весь мир хочет жить в горах, не понимая, что настоящее счастье в том, как мы поднимаемся в гору.
Я понял, что с того момента, когда впервые новорожденный младенец сожмет в своем маленьком кулачке палец отца, он его больше никогда его не отпустит.
Я понял, что один человек имеет право смотреть на другого свысока только тогда, когда он помогает ему подняться. Есть столько вещей, которым я бы мог еще научиться у вас, люди, но, на самом-то деле, они вряд ли пригодятся, потому что, когда меня положат в этот чемодан, я, к сожалению, уже буду мертв.
Всегда говори то, что чувствуешь, и делай, то, что думаешь.
Если бы я знал, что сегодня я в последний раз вижу тебя спящей, я бы крепко обнял тебя и молился Богу, что бы он сделал меня твоим ангелом-хранителем.
Если бы я знал, что сегодня вижу в последний раз, как ты выходишь из дверей, я бы обнял, поцеловал бы тебя и позвал бы снова, чтобы дать тебе больше.
Если бы я знал, что слышу твой голос в последний раз, я бы записал на пленку все, что ты скажешь, чтобы слушать это еще и еще, бесконечно.
Если бы я знал, что это последние минуты, когда я вижу тебя, я бы сказал: Я люблю тебя, и не предполагал, глупец, что ты это и так знаешь.
Всегда есть завтра, и жизнь предоставляет нам еще одну возможность, что бы все исправить, но если я ошибаюсь и сегодня это все, что нам осталось, я бы хотел сказать тебе, как сильно я тебя люблю, и что никогда тебя не забуду.
Ни юноша, ни старик не может быть уверен, что для него наступит завтра.
Сегодня, может быть, последний раз, когда ты видишь тех, кого любишь.
Поэтому не жди чего-то, сделай это сегодня, так как если завтра не придет
никогда, ты будешь сожалеть о том дне, когда у тебя не нашлось времени для одной улыбки, одного объятия, одного поцелуя, и когда ты был слишком занят, чтобы выполнить последнее желание.
Поддерживай близких тебе людей, шепчи им на ухо, как они тебе нужны, люби их и обращайся с ними бережно, найди время для того, чтобы сказать: "мне жаль", "прости меня", "пожалуйста, и спасибо" и все те слова любви, которые ты знаешь.
Никто не запомнит тебя за твои мысли. Проси у Господа мудрости и силы, чтобы говорить о том, что чувствуешь.
Покажи твоим друзьям, как они важны для тебя. Если ты не скажешь этого сегодня, завтра будет таким же, как вчера.
И если ты этого не сделаешь никогда, ничто не будет иметь значения.
Воплоти свои мечты. Это мгновение пришло».
Я бы ценил вещи, не за то, сколько они стоят, но за то, сколько они значат....
Я бы спал меньше, больше бы мечтал, понимая, что каждую минуту, когда мы закрываем глаза, мы теряем шестьдесят секунд света.
Я бы шел, пока все остальные стоят, не спал, пока другие спят.
Я бы слушал, когда другие говорят, и как бы я наслаждался чудесным вкусом шоколадного мороженного.
Если бы Бог одарил меня еще одним мгновением жизни, я бы одевался скромнее, валялся бы на солнце, подставив теплым лучам не только мое тело, но и душу.
Господи, если бы у меня было сердце, я бы написал всю свою ненависть на льду и ждал пока выйдет солнце.
Я бы нарисовал сном/мечтой Ван Гога на звездах поэму Бенедетти, и песня Серрат стала бы серенадой, которую я бы подарил луне.
Я бы полил слезами розы, чтобы почувствовать боль их шипов и алый поцелуй их лепестков.
Господь, если бы у меня еще оставался кусочек жизни, я бы не провел ни одного дня, не сказав людям, которых я люблю, что я их люблю.
Я бы убедил каждого дорогого мне человека в моей любви и жил бы влюбленный в любовь. Я бы объяснил тем, которые заблуждаются, считая, что перестают влюбляться, когда стареют, не понимая, что стареют, когда перестают влюбляться!
Ребенку я бы подарил крылья, но позволил ему самому научиться летать.
Стариков я бы убедил в том, что смерть приходит не со старостью, но с забвением.
Я столькому научился у вас, люди, я понял, что весь мир хочет жить в горах, не понимая, что настоящее счастье в том, как мы поднимаемся в гору.
Я понял, что с того момента, когда впервые новорожденный младенец сожмет в своем маленьком кулачке палец отца, он его больше никогда его не отпустит.
Я понял, что один человек имеет право смотреть на другого свысока только тогда, когда он помогает ему подняться. Есть столько вещей, которым я бы мог еще научиться у вас, люди, но, на самом-то деле, они вряд ли пригодятся, потому что, когда меня положат в этот чемодан, я, к сожалению, уже буду мертв.
Всегда говори то, что чувствуешь, и делай, то, что думаешь.
Если бы я знал, что сегодня я в последний раз вижу тебя спящей, я бы крепко обнял тебя и молился Богу, что бы он сделал меня твоим ангелом-хранителем.
Если бы я знал, что сегодня вижу в последний раз, как ты выходишь из дверей, я бы обнял, поцеловал бы тебя и позвал бы снова, чтобы дать тебе больше.
Если бы я знал, что слышу твой голос в последний раз, я бы записал на пленку все, что ты скажешь, чтобы слушать это еще и еще, бесконечно.
Если бы я знал, что это последние минуты, когда я вижу тебя, я бы сказал: Я люблю тебя, и не предполагал, глупец, что ты это и так знаешь.
Всегда есть завтра, и жизнь предоставляет нам еще одну возможность, что бы все исправить, но если я ошибаюсь и сегодня это все, что нам осталось, я бы хотел сказать тебе, как сильно я тебя люблю, и что никогда тебя не забуду.
Ни юноша, ни старик не может быть уверен, что для него наступит завтра.
Сегодня, может быть, последний раз, когда ты видишь тех, кого любишь.
Поэтому не жди чего-то, сделай это сегодня, так как если завтра не придет
никогда, ты будешь сожалеть о том дне, когда у тебя не нашлось времени для одной улыбки, одного объятия, одного поцелуя, и когда ты был слишком занят, чтобы выполнить последнее желание.
Поддерживай близких тебе людей, шепчи им на ухо, как они тебе нужны, люби их и обращайся с ними бережно, найди время для того, чтобы сказать: "мне жаль", "прости меня", "пожалуйста, и спасибо" и все те слова любви, которые ты знаешь.
Никто не запомнит тебя за твои мысли. Проси у Господа мудрости и силы, чтобы говорить о том, что чувствуешь.
Покажи твоим друзьям, как они важны для тебя. Если ты не скажешь этого сегодня, завтра будет таким же, как вчера.
И если ты этого не сделаешь никогда, ничто не будет иметь значения.
Воплоти свои мечты. Это мгновение пришло».
Человек имеет право жить рядом с Вильняле, а Вильняле - течь рядом с человеком.
Человек имеет право на горячую воду, отопление зимой и черепичную крышу.
Каждый имеет право умереть, но не обязан.
Каждый имеет право ошибаться.
Каждый имеет право быть единственным и неповторимым.
Каждый имеет право любить.
Каждый имеет право быть нелюбимым, но это не обязательно.
Каждый имеет право быть не известным и не знаменитым.
Каждый имеет право лениться и ничего не делать.
Каждый имеет право любить и опекать кошку.
Каждый имеет право заботиться о собаке до конца дней одного из них.
Собака имеет право быть собакой.
Кошка не обязана любить своего хозяина, но в трудную минуту обязана прийти ему на помощь.
Каждый имеет право забывать, есть ли у него обязанности.
Каждый имеет право сомневаться, но это - не обязанность.
Каждый имеет право быть счастливым.
Каждый имеет право быть несчастным.
Каждый имеет право молчать.
Каждый имеет право верить.
Никто не имеет права на насилие.
Каждый имеет право осознавать свою ничтожность или свое величие.
Никто не имеет права покушаться на вечное.
Каждый имеет право понимать.
Каждый имеет право ничего не понимать.
Каждый имеет право на любую национальность.
Каждый имеет право праздновать или не праздновать свой день рождения.
Каждый обязан помнить свое имя.
Каждый может делиться тем, что у него есть.
Никто не может делиться тем, чего не имеет.
Каждый имеет право на братьев, сестер и родителей.
Каждый может быть свободным.
Каждый отвечает за свою свободу.
Каждый имеет право плакать.
Каждый имеет право быть непонятым.
Никто не имеет права перекладывать вину на других.
Каждый имеет право быть личностью.
Каждый имеет право не иметь никаких прав.
Каждый имеет право не бояться.
Не побеждай.
Не защищайся.
Не сдавайся.
Человек имеет право на горячую воду, отопление зимой и черепичную крышу.
Каждый имеет право умереть, но не обязан.
Каждый имеет право ошибаться.
Каждый имеет право быть единственным и неповторимым.
Каждый имеет право любить.
Каждый имеет право быть нелюбимым, но это не обязательно.
Каждый имеет право быть не известным и не знаменитым.
Каждый имеет право лениться и ничего не делать.
Каждый имеет право любить и опекать кошку.
Каждый имеет право заботиться о собаке до конца дней одного из них.
Собака имеет право быть собакой.
Кошка не обязана любить своего хозяина, но в трудную минуту обязана прийти ему на помощь.
Каждый имеет право забывать, есть ли у него обязанности.
Каждый имеет право сомневаться, но это - не обязанность.
Каждый имеет право быть счастливым.
Каждый имеет право быть несчастным.
Каждый имеет право молчать.
Каждый имеет право верить.
Никто не имеет права на насилие.
Каждый имеет право осознавать свою ничтожность или свое величие.
Никто не имеет права покушаться на вечное.
Каждый имеет право понимать.
Каждый имеет право ничего не понимать.
Каждый имеет право на любую национальность.
Каждый имеет право праздновать или не праздновать свой день рождения.
Каждый обязан помнить свое имя.
Каждый может делиться тем, что у него есть.
Никто не может делиться тем, чего не имеет.
Каждый имеет право на братьев, сестер и родителей.
Каждый может быть свободным.
Каждый отвечает за свою свободу.
Каждый имеет право плакать.
Каждый имеет право быть непонятым.
Никто не имеет права перекладывать вину на других.
Каждый имеет право быть личностью.
Каждый имеет право не иметь никаких прав.
Каждый имеет право не бояться.
Не побеждай.
Не защищайся.
Не сдавайся.
Я квіточка, і люблю, коли мені приділяють увагу, поливають теплом, ласкою і любов'ю. Я немає нічого спільного з кактусом, якого раз напівроку полили - і він живий-здоровий. Якщо не хочете бачити моїх колючок... то ви знаєте, що потрібно робити (чит. у 1реч.)
Я сьогодны ходяча машина-носій іронії та сарказму.
Юліна школа.
Юліна школа.
И будет она улыбатся, пока не прийдет он, и не украдет ее улыбку
среда, 14 сентября 2011
Ця ніч була надзвичайною. Ніч музики, ніч поезії, ніч щирих розмов.
З вікна висотки відкривався прекраний вид на Дніпро, нічний Київ з кучою маленьких і великих ліхтариків , підвічених будинків і магазинів. Гарно. Я зрозуміла: хочу жити в Києві, на якомусь двадцять шостому повері, дивитися на Дніпро, бачити маленькі цяточки людей і машин і бути близько, якомога ближче до цивілізації. Так, природа - це чудово. Це прекрасний відпочинок, зміна діяльності, але бачити щодня я б хотіла світло будинків, нічну дорогу з маленькими-тараканчиками-мащинками і цяточколюдьми. І щоб кожного дня, ввечері на набережну, а кожної неділі на Андріївський узвівз. І щоб бути всюди в центрі подій: виставок, концертів, екпозицій, літератруних вечорів. І щоб постійно люди. люди. нові люди, друзі, знайомі. І щоб постійно життя, нове життя, цікаве життя, приємно несподіване життя.
А іще велике дякую Ан за цікаву розмову і за смачнюче капучіно =)
Нареші все чудесно
З вікна висотки відкривався прекраний вид на Дніпро, нічний Київ з кучою маленьких і великих ліхтариків , підвічених будинків і магазинів. Гарно. Я зрозуміла: хочу жити в Києві, на якомусь двадцять шостому повері, дивитися на Дніпро, бачити маленькі цяточки людей і машин і бути близько, якомога ближче до цивілізації. Так, природа - це чудово. Це прекрасний відпочинок, зміна діяльності, але бачити щодня я б хотіла світло будинків, нічну дорогу з маленькими-тараканчиками-мащинками і цяточколюдьми. І щоб кожного дня, ввечері на набережну, а кожної неділі на Андріївський узвівз. І щоб бути всюди в центрі подій: виставок, концертів, екпозицій, літератруних вечорів. І щоб постійно люди. люди. нові люди, друзі, знайомі. І щоб постійно життя, нове життя, цікаве життя, приємно несподіване життя.
А іще велике дякую Ан за цікаву розмову і за смачнюче капучіно =)
Нареші все чудесно